Про нас

Історія навчально-виховного комплексу № 13 м. Червонограда Львівської області

 Мета будівництва. Мальовниче місто Соснівка. Бурхливий розвиток вугільної
промисловості. Будівництво шахт. В Соснівку їде багато робітників різних
національностей, в тому числі молодих сімей, у місті велика кількість дітей.
Розбудова Соснівки. Не вистачає місць для навчання дітей в СШ № 7, розрахованій
на 920 учнів. Навчання здійснюється у дві зміни. Соснівка нараховує 13,7
тис. чоловік

 С.М.Баглаєвич, директор СШ № 7 в 1968 році розпочинає клопотання в Кабінеті
Міністрів м.Київ про будівництво ще однієї школи в м.Соснівка. Затверджено
проект і дозвіл на будівництво нової школи на 960 місць.
 Розпочинається будівництво школи в 1968 році. Будівництво веде Укрособвуглемонтаж під керівництвом Квасниці І.Г.
 Вагому допомогу надають вугільні підприємства, шефи шахти № 8 «ВМ» директор
Пономарьов В.С., батьки майбутніх школярів. 1 вересня 1969 року Червоноградська СШ № 13 приймає своїх перших учнів. Директор школи – Швиденко Л.М. У школі працює 40 педагогів.
 Школа поступово займає чільне місце серед шкіл м.Червонограда. Змінюються
директори:
Швиденко Л.М. – 1969 – 1971 р.р.
БиковаЗ.Д.-1971 – 1978 р.р.
Мамонтова Т.І. – 1978 – 1983 р.р.
Краснокутська Г.І. – 1983 – 1995 р.р.
ПарійчукЛ.П. -1995-
 Змінюються керівники, але школа під їх керівництвом успішно працює, особливо відзначається позакласна робота. (Конкурси, фестивалі, відкриття музею кос-монавтики). Директор Мамонтова Т.І., Краснокутська Г.І.
 Успішно діє ансамбль «Дзвіночок», який став лауреатом республіканського
конкурсу вокальних ансамблів дитячої творчості (м.Київ) – 1975 р. керівник
Ціхоцька Г.М.
 За роки навчання зі школи випущено 2285 випускників. 65 учнів нагороджено
золотими медалями, 55 – срібними медалями. Учні отримували добрі знання, СШ № 13 стала храмом науки.

 Так, зараз в школі працюють 56 педагогів, з них 18 випускників нашої школи, які вміло передають свої знання, любов майбутньому поколінню.
 За вимогами часу під керівництвом директора Краснокутської Г.І. у 1994 році добудована нова школа на 270 місць.
 Особливо важкий період в історії школи, але надзвичайно цікавий, захоплюючий (директор Парійчук Л.П. з 1994 року з часу незалежності України) (період револю-ційних змін).
 Знову добудова спортивного комплексу для занять секції вільної боротьби.
 Відкриття комп’ютерного класу (першого в Соснівці), а зараз комп’ютер в кабінетах кожної предметної кафедри.
 3 2002 року відкрито школу нового типу «Навчально-виховний комплекс № 13 з гімназійними класами (де навчається дійсно майбутня еліта держави).
 Жовтень 2006 року – відкрито музей декоративно-прикладного мистецтва під керівництвом члена спілки народних майстрів України Мартинович-Смеречинської О.Я. Учитель, діти – учасники міжнародних, Всеукраїнських, обласних, міських виставок. Під її керівництвом діє гурток «Дерево життя».
 І зараз в школі працює дружній, працьовитий, натхненний педагогічний колектив, який виховує дітей.

Як усе починалося

На початку 60-х років минулого століття були здані в експлуатацію перші шахти Львівсько-Волинського вугільного басейну. Освоювати їх приїхала молодь з усіх кінців СРСР. А там, де молодь – молоді сім’ї, діти. Дітей у Соснівці було дуже багато. На галявинах, на забутих будівельниками купах піску – скрізь копошилася, гралася малеча. Я, працюючи заступником директора єдиної на той час школи №7, мала уроки математики в 5-г і 5-є класах. А в початкових класах були 1-ж і 1-з. У кожному – по сорок і більше учнів. Приміщення школи розраховане на 920 школярів, а навчалося тоді більше двох тисяч. Потреба в другій загальноосвітній школі була невідкладною.
У 1969 році відкрилася середня школа №13, але на її будові лише заклали фундамент. То був складний і водночас прекрасний період у життєдіяльності школи. Складний тому, що розмістилася вона у трьох приміщеннях: початкові класи навчалися у житловому будинку, де була вечірня школа, У-УІ класи в будинку барачного типу (там потім був цех заводу «Зміна»), а ІХ-Х класи залишилися у приміщенні середньої школи №7. Організовувати навчальний процес, а тим більше контролювати його було важко. А ще треба було допомагати будівельникам, адже будувалася школа поза планом.
При поділі середньої школи №7 педколектив поділився по такому принципу: до СШ№13 відійшли російськомовні вчителі і ті, хто почав працювати пізніше за інших. Решту вакантних місць заповнили випускники вищих навчальних закладів. Сформувався колектив в основному з молоді, де кожен прагнув в повній мірі реалізувати себе.
Серпень 1970 року. Будівельники не встигли вчасно здати школу, тому в останній день перед святом першого дзвоника, у кожному класі кипіла робота. Вже темніло, коли батьки, вчителі й учні занесли останні парти, прикріпили дошки. Сторожів ще не було. Закриваючи школу, помітила, що на третьому поверсі в одному з класі світиться. Повернулася, щоб вимкнути світло. В класі, опустившись на коліна, молода вчителька Тамара Іванівна Мамонтова разом з учнями кусочками скла чистили паркет, інші відразу ж натирали його пастою. «Ще півгодини і ми закінчимо, вибачте», – сказала Тамара Іванівна. Подумалося: «Яка ж ти розумниця, п’ять днів живеш у Соснівці, а вже знайшла своїх учнів, порозумілася з ними та їх батьками, зі своєї волі добру справу робиш. Хорошою вчителькою станеш». І я не помилилася. Тамара Іванівна відразу завоювала авторитет у колективі, стала заступником директора, а пізніше й директором школи, одним із перших керівників Червонограда. Жорстока хвороба рано обірвала її життя. Учні провели її в останню дорогу як рідну матір. Діти не помиляються. Велике і добре серце мала вчителька.
Дехто скаже, що мої спогади пронизані старечим сентименталізмом. Дозволю собі заперечити їм фактами. Хіба не факт, що вчителька Галина Єгорівна Лазаренко, яка 40 років працює в колективі, є ведучим математиком школи, має глибокі знання й методичну підготовку, виховала сотні грамотних математиків. Хіба не факт, що Володимир Романович Мельник – незаперечний авторитет серед фізиків міста Червонограда, йому неодноразово разом з учнями доводилося захищати честь міста на обласних олімпіадах з фізики. І гідно захищати!
А член педколективу Галина Іванівна Краснокутська. Все своє трудове життя працювала самовіддано, творчо, результативно. Пройшла шлях від учителя до директора школи. Її зусиллями добудована школа, обновлена матеріальна база, проведені ефективні освітні реформи.
Я часто відвідувала уроки, любила аналізувати їх, шукати перлини педагогічного досвіду, робити їх надбанням інших. Цьому вчилася у відомого педагога, вченого Василя Олександровича Сухомлинського. У свій час він побував на багатьох моїх уроках. Його аналізи стали для мене зразком.
Уроки Марії Данилівни Генералової, Ірини Іванівни Федорченко, Лідії Василівни Білоусової, Тетяни Павлівни Сєдих завжди були добре підготовлені і проведені впевнено, насичені достатньою і доречною наочністю, продумані до дрібниць методично. Неллі Федорівна Рибкіна. Її уроки лікували мене від всіляких стресів. Якщо напрацююсь до темноти в очах, прошусь до Неллі Федорівни послухати її «урок звучащей литературы». Вона, напевне, знала про це і творила шедеври педагогічної праці, мороз по шкірі ходив усі 45 хвилин… Це направду заслужена вчителька України.
Без Зої Дмитрівни Бикової, тоді заступника директора школи, наш колектив не був би таким злагодженим, творчим і працездатним. Її виважений педагогічний такт, глибока повага до вчителів, висока внутрішня культура знімала багато дрібних конфліктів, які найбільше шкодять вчительським колективам.
Дорогі колеги тих далеких років, вибачте, що не можу, не маю можливості всіх вас тут згадати. Можу лише сказати, більшість членів того першого колективу середньої школи №13 відповідали високим вимогам педагога. І це дало можливість нам багато зробити. Сам факт, що мене, раніше невідомого заступника директора СШ№7, обрали секретарем міському партії, є справжньою перемогою колективу і визнанням його досягнень.
Найбільше радію тому, що цей початковий успіх продовжили наступні керівники школи і молоді педагоги. До СШ№13 постійно їздили вчитися. Роботу педколективу ніколи не критикували, а це означає, що не допускалися серйозні помилки в його діяльності.
Чесно скажу, за пройдений трудовий свій шлях я ні про що не шкодую. Якби могла, пройшла б його ще раз. Моє директорство в СШ№13 є вершиною мого трудового щастя.
Я вдячна Любі Павлівні Парійчук за те, вона самовідданою працею береже честь школи, тримає і множить її кращі традиції. Вітаю вчителів і учнів з 40-річчям! Щиро дякую, що не забувають нас, керівників і вчителів минулого століття. Всім вчителям бажаю щастя, здоров’я, добробуту і перемог.
«Лицом к лицу – лица не увидать,
Большое видится на расстояниии».
Це до того, що пройдуть роки, дрібні життєві радощі і прикрощі зникнуть безслідно, залишиться лише те величне, що ви маєте: ВИ – ВЧИТЕЛЬ!

                                                                                 Лідія Швиденко, перший директор ЧЗШ №13